 Пропонуємо вашій увазі вірші десятикласниці Баштечківської загальноосвтньої школи І - ІІІ ст. Таміли Бацман, присвячені памяті Героїв Небесної Сотні, полеглим на війні в Донбасі, усім, хто загинув за волю та незалежність України.
***
Україно, рідна ненько,
Підіймися ти з колін!
Хай не ллється кров раненько
З бідних хлопців-козаків…
Хай не рушаться закони,
Хай закінчиться війна,
Не питала щоб дитина:
«Мамо, ти тепер одна?
Чом наш синьо-жовтий прапор
Весь забризканий в крові?
І чому немає тата?
Повернусь, - казав мені…»
Мати тихо заридала
Як же синові сказать?
Тата ж бо, війна забрала
Йшов він неньку захищать…
Тато ж бо, не повернеться,
Душу й тіло положив,
Синові нехай живеться
Краще, ніж батько прожив.
А прожив він зовсім мало
І помер у мирний час…
Уночі його не стало,
Він життя віддав за нас!
Лиш за те, щоб мирне небо
Було в нас над головою,
Крові й смерті більш не треба
Й все, що разом йде з війною.
Нехай горе це жахливе
Обійде нас стороною,
Щоб було життя щасливе,
Тихе, мирне і без бою!
***
У мирний час, в родючім полі
Зривались міни золоті
Не шкодували людської долі,
Старі вмирали й молоді.
Ніхто подумати не зміг би,
Що в Україні, в тишині,
Вмирають хлопці запальнії
І душі віддають війні…
Одного десь чекає ненька,
А іншого, мабуть, донька,
Дівчина рідна й молоденька,
Не їсть, не спить, бо вже одна.
Було спокійно, мирно жили,
Не знали, що уже близька
Розлука дика, що на крилах,
ЇЇ з собою несла війна.
Говорять люди, що то марно,
Що не повернеться уже…
Любили ж бо вони так гарно
Та жде вона його, все жде.
Для того є одна причина -
Аби надію не втрачать.
Він обіцяв: «Прийду, кохана…»
Вона ж бо звикла довірять.
В той час, як дівчина чекала,
Хлопчина душу дарував
Тій іншій, що війною звалась,
За Україну, волю…
В рай…
Душа його все підіймалась…
Не розумів він, що і як,
Як куля та його спіймала?
Враз тихо й тепло-тепло стало,
Мов у коханої в руках,
Сердечко тихо відбивало останній раз
Свій ніжний такт..
| 
