 У жалобі ми схилили голови і вшанували хвилиною мовчання героя, нашого односельчанина, випускника нашої школи Ігоря Холо, який захищав від терористів свободу, незалежність та територіальну цілісність нашої країни.
Ми теж втратили свого героя, він так само як і герої з Небесної сотні боровся за волю України, так само як і ми ходив до школи, і горів бажанням жити.
9 вересня у сім’ї Холо народився світленький ясноокий хлопчик Ігор.
Ігор ріс жвавим, допитливим хлопчиком, 15 років тому він вперше переступив поріг нашої школи. І хоч був скромний, сором’язливий відповіді на питання давав точні, виважені хлопчиком.
Зі сльозами на очах згадує Ігоря його перша вчителька. У хлопчика був дуже чистий, дзвінкий голос. На одному з виступів Ігор співав пісню:
-От би мати рук
Як той вітер!
Всі на світі сльози
Я б витер.
Я підняв би кожну билинку.
Маму пригорнув хоч на хвилинку.
Але не пригорне більше Ігор ні маму, ні сестру, ні наречену Лєну. Війна забрала сина, брата, коханого.
Після закінчення школи питання вибору професії перед Ігорем не стояло. Потрібно було лише вирішити, де здобувати професію військового.
Доля закинула його у далекий Львів, до академії Сухопутних військ ім..Петра Сагайдачного. Після чого був відправлений до 95-ї бригади аеромобільних військ у званні старшого лейтенанта Збройних Сил України.
Кажуть, що першими від нас ідуть найкращі. А Ігор таки дійсно був одним із найкращих. І в школі, і у військовій академії, і у військовій частині. А коли потрапив на фронт, він не ховався за спини своїх підлеглих. Він ішов вперед і вів за собою. Він дуже любив прокидатися рано вранці і дивитися на схід сонця. Того ранку 23 липня воно для нього не зійшло…
Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав... Свічка догорає...
Він не дожив, не докохав, не долюбив...
Та праведна душа не помирає...
Вона тепер у світлому раю,
Вона тепер на небі вже, у Бога.
Поліг із честю воїн у бою,
Щоб ближче стала наша перемога.
Та біль у серці - молоде життя,
Воно ж іще було, і не розквітло...
  
| 
